14 жовтня відзначаємо День захисника України. Мало кому відомо, що Омелян Антонович, вчений і благодійник, котрий разом з дружною Тетяною відроджував Бакалаврську бібліотеку Могилянки, був учасником українського визвольного руху початку 20 ст. Пропонуємо розвідку Михайла Кублія, засновану на газетних публікаціях, що розповідає про цю сторінку життя вченого.
Народився Омелян Антонович 6 лютого 1914 року в місті Долина на Прикарпатті. Ще з юнацьких років долучався до молодіжних патріотичних організацій, зокрема належав до 51 Пластового куреня, а згодом пішов в ОУН, що й визначило всю його подальшу долю. Коли очолював провід Організації на Перемишлянщині, у жовтні 1933 року його заарештувала польська влада за причетність до ОУН, зокрема за підготовку акції заміни польської символіки державних установ на українську. На цей час йому було лише 19 років, польська влада засудила його до 6 років ув’язнення, із яких відбув майже 3.
Після звільнення Антонович поєднував навчання із організаційною роботою, працював у різних сферах, які на нього покладала Організація: від підготовки та участі у вишколах до підпільної праці у Львові, куди його направили після початку німецько-радянської війни.
Вдруге Омеляна Антоновича заарештувала вже німецька влада у вересні 1941 року, коли він за дорученням Миколи Лебедя повинен був зустрітися зі Степаном Бандерою, який на той час уже перебував під арештом у Берліні за проголошення 30 червня Акту відновлення Незалежності. Гестапівці кинули Антоновича в концтабір Заксенгаузен, який встиг уславитися тим, що в ньому перебувала велика кількість відомих діячів: Степан Бандера, Ярослав Стецько, Олег Ольжич та інші. Проте досить швидко Антоновичу вдалося звільнитися, після чого він поновив навчання в Українському вільному університеті у Празі на правознавстві, продовжуючи щотижня з’являтися у відділі гестапо, яке контролювало всі його дії. Але незабаром його знову арештували й відправили назад у Заксенгаузен, звідки його звільнили тільки 20 жовтня 1944 року.
Після війни Антонович працював у закордонній місії УГВР у Кракові, згодом переїхав у Загреб, де долучився до роботи референтури Миколи Лебедя. Разом із ним у референтурі працював письменник Іван Багряний. З липня 1945 року Омелян Антонович переїздить до Мюнхена, де виконує доручення найвищого керівництва, у тому числі Степана Бандери. У 1947 році він отримує нову вказівку – опікуватися бійцями УПА, які перебралися до країн Центральної Європи.
Перебуваючи в Мюнхені, одружився із Тетяною Терлецькою, родичкою видатного діяча ОУН, УПА та УГВР підполковника Юрія Лопатинського-«Калини». Незабаром, у 1949 році вони виїжджають до США, де ще до 1960 року Омелян Антонович працював у закордонному представництві УГВР у Вашингтоні, паралельно будучи головою Об’єднання українців Вашингтона. Від 1960 року Омелян почав займатися фермерством, тим часом Тетяна займалася лікарською справою. Тяжкою працею родина здобула статки, які пішли на розвиток Фонду Тетяни та Омеляна Антоновичів, створеного в 1980 році, метою якого було підтримувати гуманітарну науку в Україні.
З настанням Незалежності Омелян і Тетяна почали їздити Україною. На початках вони планували опікуватися медичними закладами, але оскільки стало очевидно, що там відмиваються гроші, вирішили проспонсорувати культурні проекти – окрім бібліотеки Могилянки, було реконструйовано бібліотеку ім. Стефаника у Львові та збудовано музей «Бойківщина» в місті Долина.
Михайло Кублій за матеріалами публікацій:
Дмитренко Н. Останній зі свідків // Україна молода, №031, 15 лютого 2008 року.
Панченко О. Борець, патріот, благодійник // Наше слово, №5, 2 лютого 2014 року.
Могилянська Бібліотека 