На початку червня 2019-го до Могилянської бібліотеки прибув дарунок. Родина чоловіка похилого віку привезла книжки з його домашньої підбірки. Ним виявився Леонід Миколайович Іваненко – науковець, що стояв біля витоків української кібернетики. Коли ми почитали його біографію, з’ясувалося, що зацікавлення у мові та досвід роботи інженером-програмістом Інституту математики української Академії наук дозволили Леоніду Миколайовичу брати активну участь у розробленні комп’ютерних стандартів на українську абетку. А ще він, математик, розповідав телеглядачам УТ-1 про український правопис та вів колонку у газеті з роздумами про українську мову та культуру. І ось книжки, які він читав, стояли у відділі комплектування, зв’язані у стоси. Серед класичних творів, звичних у родинних бібліотеках радянських часів, кожна з нас могла відшукати своє. Двома пальцями ставимо на долоню мініатюрну збірку віршів, обережно здмухуємо пил з видань 1917-1927 років, обмінюємось думками, що було б, якби трамвай з цієї ось мапи досі гримів під вікнами 9-го корпусу набережною, і чи був би популярним серед могилянських студентів…
Машинопис «Історія Києва: бібліографічний покажчик» 17.5.58
Пожовклі сторінки, набрані на друкарській машинці 1958-го року, містять перелік книжок з історії Києва, більшість із них – минулого, ще 19-го століття. Окремі розділи цієї бібліографії присвячені Київській духовній академії. У них зустрічаємо і «Акты и документы, относящиеся к Киевской духовной академии» з передмовою Ф. Тітова, і «История Киевской духовной академии» В. Аскоченського.
Микола Голубець «Українське мистецтво: вступ до історії». – Львів – Київ, 1918. Її автор – один із засновників Асоціації незалежних українських митців, що діяла в 30-х рр. 20-го століття у Львові.
Доповнюють розвідку М. Голубця ще три книжки “Українські народні думи”, “Народне мистецтво Галичини й Буковини” (Київ, 1919), Г. Посолоцький “Історія українського орнаменту” (Київ, 1927 р.). “Українські народні думи” – це другий том видання «Українське народне мистецтво», видавництво «Пролетар», 1931 р. Вступ до нього написала Катерина Грушевська, донька Михайла Грушевського, активна громадська діячка та дослідниця.
Карти – цікавий матеріал як для істориків, так і для сучасних туристів і географів.
В особистому архіві дарувальника знайшовся намальований від руки маршрут Корсунь-Черкаси 1964 р. А підшивка номерів журналу “Вокругъ Свѣта”, котрі виходили друком 1900-го, має на форзаці екслібрис родини Іваненко і відображає уявлення про країни 110 років тому. Звісно ж, найбільше нас зацікавили вже закинуті трамвайні колії, які на початку 20-го століття, пролягаючи Набережно-Хрещатицькою, зв’язували Поділ і Арсенал.
Мініатюри – окрема захоплива частина цього дарунку. Серед них польські переклади італійського полеміста П’єтро Аретіно, віршовані збірки Лесі Українки й Івана Франка, фотоальбом Павлівського палацу. Ці книжечки розміром 6 на 8, 6 на 10 сантиметрів, містять крихітні гравюри, фотоілюстрації, нотні записи, як, наприклад, збірка поезій Івана Франка, до котрої запропоновано також ноти гімну Миколи Лисенка на слова поета “Вічний революціонер”.
І, звісно, збірки з статтями і монографія Леоніда Миколайовича.
Ось такі бібліотечні скарби приносять нам дарунки. А що найбільш незвичне ви знаходили в бібліотеках своїх рідних? Чи траплялися вам їхні власні твори або ж речі, що розповідають невідому вам історію? Пишіть у коментарях 🙂
Могилянська Бібліотека 