діаспора

Історії немогилянських студентів у НаУКМА


Як автографи тисяч молодих українців, які в середині минулого сторіччя оселились за межами батьківщини потрапили до Могилянки, і як можна пошукати серед них своїх родичів, визначних особистостей і просто цікавих людей, у нашому дописі.

Війни початку 20 століття, як відомо, спричинили велику хвилю еміграції, в тому числі українців. Серед них було чимало викладачів, науковців, а також численне студентство. На чужині вони намагались продовжувати здобувати освіту та навчатись: у Польщі, Чехословаччині, Німеччині з’являлись школи, народні університети, спортивні клуби, бібліотеки, читальні, хори, театральні гуртки. Першим осередком перших вищих українських шкіл стала Прага — у 1921 році тут засновано Український вільний університет, у 1922 році Українську господарську академію, у 1945 у Німеччині створено Українську вільну академію наук, з 1951 року розпочало роботу Наукове товариство Шевченка у Європі.

Архів та видання однієї з таких освітніх установ так званої празької еміграції, а саме Українського технічно-господарського інституту — спадкоємця і продовжувача навчальної та дослідної діяльності Української господарської академії, у 2007 році було передано Науковій бібліотеці НаУКМА. Документи охоплюють період діяльності інституту на території Німеччини після Другої світової війни та до його ліквідації наприкінці 20 сторіччя. Зауважимо, в останні десятиліття існування вже не був освітнім закладом, а здебільшого науковим осередком та точкою наукових і особистісних контактів його “абсольвентів”. Інститут у історичних довідках про свою історію, споріднював себе зі старою Києво-Могилянською академією та її традиціями, то ж не дивно, що документальний та книжковий масив, що зберігається в установі, було передано нам.

Отже, Український технічно-господарський інститут було засновано 12 листопада 1932 року як підрозділ, відповідальний за організацію заочного навчання у структурі Української господарської академії, що діяла з 1922 року у Подебрадах (Чехословацька Республіка). Після ліквідації академії у 1935 році, Інститут продовжив функціонувати як самостійний освітній заклад, що пропонував різні фахові курси, а після закінчення другої світової – як вищий навчальний заклад. Відповідно до Регуляміну 1945 року Український технічно-господарський інститут мав своїм завданням «бути вогнищем наукового і культурного поступу для Українського Народу, дати студійникам можливість набути докладні теоретичні та практичні знання і підготувати їх як до самостійних наукових досліджень, так і для творчої технічної чинности, дати практичні знання і відомості ширшим колам українського громадянства».

12 червня 1945 року американська адміністрація надала дозвіл на розгортання роботи Інституту у баварських містечках, біля яких були табори переміщених українців, а у 1951 році відбувається його останнє переміщення — до Мюнхена. Не дивлячись на великі труднощі, втрату майже всієї документації, було відновлено навчання спочатку на трьох факультетах, а з реорганізацією відділів їх стало п’ять: аграномічно-лісовий, інженерно-будівельний, економічний, ветеринарно-медичний і фармацевтичний.

У період 1945-52 роках Інститутом було прийнято на навчання або іматрикульовано 1290 студентів, з яких завершили навчання з дипломами 307 (агрономи, лісівники, інженери-будівельники, ветеринарні лікарі, фармацевти, хіміки, економісти). Спеціальні іспитові комісії проводили докторські іспити та приймали до захисту докторські дисертації. За цей же період дипломи докторів наук отримало 24 особи. Окрім денного чи термінологією того часу аудиторного навчання, існував сектор заочного навчання. Заочники могли виписати собі за кілька німецьких марок лекції та підручники. Повноцінних підручників не було, курси лекцій тиражувались циклостилем. УТГІ також надавав можливість українським емігрантам завершити перервану середню освіту і отримати атестат. По закінченню студій у школах і курсах інституту учні отримували свідоцтва про набутий фах.

Наприкінці 1940-х років потік охочих отримати освіту в Інституті значно зменшився, адже хвиля еміграції викладачів та студентів з повоєнної Європи до Сполучених Штатів Америки, Канади та інших країн призвела до згортання на початку 1950-х років денного та заочного навчання. З початку 1960-х рр. УТГІ остаточно перетворюється на науковий інститут, зосереджується на організації наукових конференцій, короткотермінових курсів лекцій, видавничій діяльності. У поодиноких випадках УТГІ надавав змогу скласти іспити та отримати диплом студентам, що виїхали з Німеччини, але прослухали всі необхідні курси.

Матеріали переданого архіву охоплюють весь цей більш ніж 55-річний період функціонування фондоутворювача. Тут є різні організаційні документи Інституту, особові документи викладачів та професури, а головне чимало справ — це документи студентів і докторантів УТГІ, а також курсантів заочної школи Інституту.

В Інституті сумлінно зберігали протягом понад півстоліття документи студентів як тих, що завершили навчання і тих, хто навчався протягом нетривалого часу. Тут є документи 400 випускників та докторантів: їхні заяви на вступ, життєписи, документи, що посвідчують отримання середньої освіти, залікові книжки, інколи дипломні роботи, фотографії, листування з ректоратом та деканатом.

Але студентів, які хотіли навчатися або навчалися протягом нетривалого періоду було набагато більше і від них теж залишились прохання на зарахування на навчання, інколи життєписи, копії свідоцтв про середню освіту, фотографії. Всього таких заяв ми виявили 2313 і це ті автографи, про які ми згадали на початку. Перелік цих прізвищ, створений вже за допомогою студентів НаУКМА, доступний онлайн (див. сторінки 29-79), звичайним пошуком у документі кожен може перевірити, чи немає серед них  потрібного прізвища — і, можливо, віднайти своїх родичів і дізнатися, ким вони прагнули стати й що для цього робили в драматичних повоєнних обставинах. Дослідники ж історії української еміграції, освіти та науки мають можливість вивчати ще одну сторінку нашої історії та культури через призму діяльності одного з закордонних українських науково-освітніх центрів, а також відкривати сучасникам імена, долі і здобутки представників української інтелектуальної еліти другої половини 20 століття.

Підготувала Хроболова А.

Див. також: